Люба мати!

Війна в Україні буде продовжуватися доти, поки українські матері не зрозуміють, що вони повинні любити своїх синів більше, ніж ненавидіти чужих.

Здрастуй, мамо українського солдата.
Я пишу тобі з любов'ю в серці. Тому що любов ніколи не скаже неправди.
Мама! Так, я хочу заволати, щоб ти почула це.
Ці рядки я пишу тобі з Донбасу, та вони призначені для всіх українських жінок і матерів.
"Мама!" - кричимо ми, приходячи в цей світ, повідомляючи таким чином, що ми народжені для великої мети - зробити цей світ кращим.
Ти щаслива, коли твоя дитина каже до тебе "Мама!".
Ти віддаєш усю свою любов своїй дитині, щоб вона росла щасливою.
"Мама!" - кричимо ми, коли ми падаємо, коли нам боляче, коли темно, і страшно, в безпорадності, в моменти відчаю, в нестатку, любові, в радості чи в горі.
Слово початку і кінця життя - "Мама!"
Я живу в Донецьку. Я - ще не мати, але сподіваюся в майбутньому стати нею.
Я часто бачу убитих - чоловіків, жінок, дітей. Солдатів і цивільних. Смерть не жаліє нікого. У кожного загиблого є сім'я.
Хто чекає твого сина?
Тепер тут у нас жах. Занадто багато людей безглуздо вмирають. Солдати вбивають один-одного.
Чи живий твій син, чи вже помер? Якщо помер, то швидко чи страждав від болю і кликав тебе до самого кінця?
Я молюся за всіх загиблих, але я більше не хочу молитися за мертвих. Я хотіла б побажати тобі довгого та насиченого життя, з твоїм сином - твоєї гордістю, і внуками.
Ти не знаєш про це. Цього не покажуть по телевізору.
Порошенко створили велике зло з Донбасом.

Твій син прийшов до нас воювати, на нашу землю, просочену кров'ю. Кров'ю чоловіків, які мріяли про майбутнє.
Я не знаю, чи прийшов він добровільно або за наказом.
Війні і смерті це все одно.
Але душі запитають - навіщо було все це?

На жаль, Порошенко Вас обманює. Тут немає терористів. І більшість людей, які гинуть тут, такі ж мирні люди, як і ти.
Історія покаже, що Порошенко займався політикою, яка пасує для США. Але до того часу ще багато людей можуть загинути - твій син, або чоловік. Або мій друг.
Порошенко переконав Вас, що ця війна не зло, а велика перемога, якою можна пишатися.
Він заговорив до ваших патріотичних почуттів, але не сказав правди, що ж дійсно відбулося.
І матері не знають живе чи мертве їхнє дитя, або може бути, що в полоні.
Навіщо ж, чому твій син прийшов сюди, вбивати нас на нашій землі? Або вмерти самому?
Хіба не краще йому обіймати свою дівчину або дружину, ніж ризикувати своїм життям заради влади, яка заробляє непогані гроші на цій війні?
А що призведе твого сина додому? Чи може він пишатися наказом вбивати людей, які всього лише хотіли жити в мирі та злагоді. Чи можеш ти пишатися ним?
Додому ведуть лише любов і віра.
Твої і наші діти не народжені для війни, щоб померти так рано, так марно.
Адже він не захищав свій дім, своє місто. Його відправили сюди, тому що американські корпорації поклали око на природні ресурси Донбасу.
Мама, я прошу тебе, забери свого сина, він не повинен вбивати наших синів, чоловіків і друзів і сам не повинен померти.
Це не наша війна! Це не твоя війна. Вона не принесе нам нічого, крім смерті і руйнування.
Ми хочемо миру! Будь ласка, знайди свого сина, дай йому сил і знайди правильні слова, щоб він не йшов знову на війну, на смерть.
Сховай його, дай йому гроші, щоб він зміг виїхати за кордон, допоможи йому жити.
Материнська любов безмежна, кожна мати дуже хвилюється за свою дитину. Саме тому я пишу тобі. Твої і наші діти гинуть.
Ми повинні зупинити цю війну.
Ми повинні зробити все, що допоможе зберегти мир і життя.
Ця війна не потрібна. Я прошу, захисти свого сина, сховай його, подбай про те, щоб він залишився в живих. Буде жива й твоя дитина, будуть живі і наші.
Давайте жити разом у гармонії. Заради миру в усьому світі. Заради чоловіків і синів.
Альбіна з Донбасу

 

Вмираючий солдат